2. Історія пізнання Землі

Географія завжди була пов'язана з далекими подорожами до невідомих земель, відкриттями нових материків та островів, знайомством з побутом і культурою місцевого населення, вивченням природи окремих держав. Сьогодні на земній кулі немає місця, де б не ступала нога людини. Відкриті важкодоступні землі, віддалені частини океану, підкорені гірські вершини й морські глибини. В цьому заслуга мандрівників, дослідників, вчених минулих століть та останніх десятиріч. Пізнання природи Землі завжди вимагало великої мужності, героїзму. Багато експедицій завершилося трагічно. Та це не зупиняло першопрохідців, завдяки яким формувалося правильне уявлення про всю різноманітність нашої планети.

Уявлення стародавніх людей про Землю. Народи стародавніх цивілізацій уявляли Землю по-різному. Так, єгиптяни вважали, що небозвід підтримує богиня неба, а Сонце мандрує по небозводу на кораблі. Жителі стародавнього Вавилону зображали Землю у вигляді гори, на заході якої вони жили, їм здавалось, що Сонце виходить з моря, яке оточує гору, на сході та спускається в нього на заході, що чашкоподібний небозвід також спускається в море. Стародавні індійці зображали Землю у вигляді півсфери, яка лежить на чотирьох слонах, що стоять на черепасі. Чимало людей уявляли Землю у вигляді плоского диска чи острова, оточеного водою. Це зрозуміло. Коли людина стоїть на рівному місці, то бачить тільки невелику частину Землі у вигляді плоского круга, обмеженого горизонтом.

Більш правильні зображення форми Землі виникли в Стародавній Греції в VI — IV століттях до нашої ери. Піфагор, Аристотель та інші вчені того часу вважали, що Земля має форму кулі (сфери). Із занепадом стародавніх цивілізацій погляди на форму Землі та вчення стародавніх греків були надовго забуті, проте не назавжди. Уявлення про кулястість Землі знову відродилися тільки наприкінці XV століття.

Пошуки морського шляху в Індію. Відкриття Америки. Починаючи з VIII століття, на морях біля берегів Європи стали володарювати військові морські дружини давньоскандинавських племен-вікінгів. На початку X століття вони досягли берегів Америки. Проте це відкриття швидко забули. В XIII столітті у пошуках нових країн та товарів у Китаї та Індії побував європейський купець Марко Поло. Шлях до Китаю він пройшов суходолом, а повернувся до Європи морем. Подорож суходолом була дуже довгою і небезпечною.

Що ж примушувало людей вирушати в далеку дорогу, зазнавати біди і нестатків? На те є багато причин, але основна з них — це прагнення розширити кордони своїх держав, захопити нові території і заволодіти їх багатствами, розвивати торгівлю. Важливу роль відігравало й бажання багатьох мандрівників пізнати невідоме, зробити свій внесок у географічну науку.

Наприкінці XV століття європейцям була відома тільки невелика частина земної кулі (Північна Африка, Європа, Азія). Карти та глобуси того часу — яскраві тому докази.

У той час Іспанія і Португалія стали великими морськими державами. Між ними почалось змагання за відкриття нових земель, зокрема, за пошуки морських шляхів до Індії. Португальці прагнули потрапити туди, обігнувши Африку. Їм вдалося пройти морем уздовж західного узбережжя материка, але вони приховували свої відкриття, не допускаючи кораблі інших країн у свої володіння. Тому іспанці шукали до Індії інших шляхів. На той час європейці вже здогадувалися, що Земля має форму кулі, отже, якщо вирушити на захід, можна досягти східних берегів Азії і казково багатих земель Індії та Китаю. Христофору Колумбу — мореплавцю, що був на службі в іспанського короля, — вдалося домогтися спорядження експедиції для пошуків західного шляху до Індії. В 1492 році три кораблі вирушили у плавання на захід. 33 дні продовжувався шлях по Атлантичному океану, де ще ніколи не плавали європейці. Моряки були у відчаю. Команди не вірили в існування суходолу по другу сторону Атлантики і готувалися до заколоту. Та раптом з корабля «Пінта» вахтовий прокричав: «Земля!»

Колумб був упевнений, що досяг берегів багатої й таємничої Індії. З легкої руки мандрівника статні й гостинні жителі з червонуватою шкірою були названі індійцями. Ця назва збереглася до нашого часу. А самі острови дістали назву Вест-Індія (Західна Індія). Тепер це групи Багамських та Антильських островів.

Колумб здійснив до цих островів ще три плавання і помер, переконаний у тому, що відкрив західний шлях до Індії. Тільки після його смерті стало очевидним, що великий мореплавець досяг нової частини світу, пізніше названої Америкою.

12 жовтня 1492 року вважають офіційним днем відкриття Америки європейцями. Вони завдали великого лиха народам Америки, багато з яких зникло з лиця Землі внаслідок загарбницьких війн Іспанії, Португалії, Англії та Франції.

Морський шлях у справжню Індію відкрив португальський мореплавець Васко да Гама. В 1497-1498 роках він обігнув Африку і здійснив плавання туди й назад. До спорудження Суецького каналу в 1869 році цей маршрут понад три століття забезпечував торговельні зв'язки європейських країн з державами, розташованими на узбережжі Індійського океану.

Перша навколосвітня подорож. У 1519 році іспанська флотилія з п'яти кораблів під командуванням Фернана Магеллана вирушила на пошуки західного шляху з Європи до «Пряних островів» (Моллукських), оскільки східний шлях контролювався португальцями. Після тривалого плавання через Атлантичний океан уздовж берегів Південної Америки експедиції вдалося відшукати вузьку протоку (названу пізніше Магеллановою), що з'єднувала Атлантичний океан з невідомим тоді величезним океаном. Магеллан назвав його Тихим. Лише через 14 місяців після початку плавання мандрівники вийшли в Тихий океан.

У березні 1521 року іспанці досягнули Філіппінських островів, де в одній із сутичок з місцевими жителями Магеллан загинув. Два кораблі все ж припливли до Моллукських островів і завантажились прянощами (гвоздика, кориця, мускатний горіх тощо). На зворотному шляху один з кораблів був захоплений португальцями, другий, «Вікторія», обігнувши Африку, повернувся на батьківщину, здійснивши першу навколосвітню подорож. Вона тривала 1081 день. З 265 чоловік екіпажу залишилось 18.

Навколосвітня подорож підтвердила, що Земля має форму кулі. Адже експедиція відпливла на захід, а повернулася зі сходу. Було встановлено існування єдиного Світового океану і те, що на Землі води більше, ніж суходолу.

Відкриття Австралії і Антарктиди. Аж до початку XIX століття на карту умовно наносилася невідома Південна земля Протягом століть на її пошуки вирушало багато мореплавців з різних країн.

Берегів Австралії першими з європейців досягли голландці в 1606 році і назвали материк Новою Голландією. Своє відкриття вони приховували від інших. Лише через півтора століття англійський мореплавець Джеймс Кук удруге, і цього разу для всього світу, відкрив материк, який тільки в 1814 році дістав назву Австралія, що означає «південний».

Антарктиду, найсуворіший за своєю природою і найвіддаленіший від нас материк, було відкрито російською експедицією на чолі з Ф.Ф.Беллінсгаузеном та М.П.Лазарєвим у 1820 році. Після цього плавання основні території нашої планети стали відомі людству. Немає, мабуть, на карті місця, що не було б пов'язане з географічними відкриттями та пізнанням природи Землі. Багато назв увічнюють імена мандрівників та вчених-географів.

Сучасні географічні дослідження. Географічні дослідження тривають і в наш час. Основними їх об'єктами є Антарктида та Світовий океан. Важливими напрямами у вивченні Землі нині стають проблеми охорони навколишнього середовища.

З 1955 року проводяться регулярні дослідження в Антарктиді зусиллями вчених багатьох країн світу, в тому числі й України. На материку діє близько 40 наукових станцій 16 держав. З 1996 року в Антарктиді почала працювати перша українська наукова станція «Академік Вернадський». Антарктида — єдиний, не розділений між державами материк, який належить усьому людству. На континенті заборонено будь-яку господарську діяльність, хоча під товщею льоду та гірських порід виявлено запаси вугілля, нафти, інших корисних копалин. Дослідження Антарктиди допомагають людству краще розуміти процеси, що відбуваються на інших материках, прогнозувати погоду Землі, вивчати історію розвитку природи в минулі часи.

Широко розгорнулися дослідження у Світовому океані. В 1957 році експедиція на кораблі «Витязь» встановила найглибшу западину Світового океану — Маріанський жолоб. У 1960 році швейцарець Жан Піккар та американець Дональд Уош у батискафі «Трієст» опустились на дно цієї безодні.

Протягом кількох десятиліть французький учений Жак Ів Кусто досліджував рослинність і тваринний світ океанів. Його висновки примушують людство замислитись над проблемами Світового океану.

Освоєння Північного Льодовитого океану, як частини Світового океану, особливо активно відбувається в останні десятиріччя. Цьому сприяють дрейфуючі полярні станції «Північний полюс», а також космічні дослідження.

Сучасні дослідження зв'язані також з пошуками корисних копалин: нафти, газу, золота тощо, з проблемами прогнозу погоди, використання вод, грунтів, рослинності, охорони природи.

Важливу роль в сучасному пізнанні природи та її проблем відіграють космічні дослідження. З космосу спостерігають за погодою, ведуть пошуки корисних копалин, попереджують про можливість екологічних катастроф, вивчають рухи земної кори. Завдяки космічним знімкам створюються точні географічні карти земної поверхні, розгадуються таємниці Землі. Космічне землезнавство — нова галузь сучасної географії, яка швидко розвивається.

Нині, коли від запуску першого супутника Землі минуло понад 40 років, перший космічний політ здійснив громадянин незалежної України. Сталося це в 1997 році. Леонід Каденюк у складі міжнародного екіпажу на американському космічному кораблі багаторазового використання, виконав великий обсяг наукових експериментів на орбіті Землі.

Наша держава бере активну участь у запуску космічних апаратів, за допомогою яких здійснюється теле- і радіозв'язок, передбачають погоду, вивчають поверхню та глибини Землі.

< Попередня сторінка   Вгору   Наступна сторінка >